Кирило Григорович Стеценко
(1882-1922 pp.)
Кирило Григорович Стеценко народився 12
травня 1882 p. в с. Квітки на Канівщині, в бідній багатодітній сім'ї художника-самоука. Стеценко змалку виявив значні здібності як до
музики, так і до малювання. З захопленням хлопець майструє собі скрипку, разом з
братами і сестрами бере участь у домашніх співах, слухає у виконанні батька або
матері українські народні пісні. Українська народна пісня рано збудила в ньому
музично-творчі прагнення.
Семирічного хлопчика батьки віддають в
науку до дяка , який вчить його грамоти і співати по нотах у хорі.
Загальну освіту
Стеценко здобув у Київській бурсі, а після закінчення її - в семінарії. Він
співає в бурсацькому хорі, а згодом стає керівником його. Пізніше, шукаючи
заробітків, працює деякий час помічником диригента хору Михайлівського монастиря
в Києві. Робота в хорі допомогла Стеценку засвоїти на практиці основи хорового
співу та диригування.
В 1899 р. в житті Стеценка сталася важлива подія: юнак вперше
зустрівся і особисто познайомився з Миколою Віталійовичем Лисенком.
На той
час Лисенко був вже відомий не тільки як видатний композитор, але й як активний
громадський діяч, що невтомно боровся за дальший розвиток української музичної
культури. При допомозі Лисенка Стеценко вступає до студентського
університетського хору, де він стає одним з найактивніших учасників його. Основу
репертуару цього колективу становили українські народні пісні та оригінальні
композиції Лисенка. Хор виконував також твори російських композиторів, кращі
зразки західноєвропейської класичної музики.
Зустріч з Лисенком мала
вирішальне значення для Стеценка-композитора. Перед ним відкрилося нове широке
поле музично-громадської діяльності, нові творчі перспективи. Під безпосереднім
впливом Лисенка пробуджується і починає формуватись його творча думка. Народна
пісня стає основою творчості Стеценка. Одна за одною з'являються його перші
композиторські спроби: обробки народних пісень "Світять зорі", "То не буйний
вітер", оригінальні хори та ансамблі - вокальне тріо "Вночі на могилі",
чоловічий хор "Бурлака", жіночий хор "Червона калинонька", хорова поема
"Рано-вранці новобранці". Крім того, він пише першу дію опери "Полонянка" та
ювілейну кантату на честь Лисенка.
В 1903 р. Стеценко закінчує семінарію, але
мріє тільки про музику, про спеціальну музичну освіту. З цією метою він вступає
спочатку до музичної школи РМТ, а з відкриттям музично-драматичної школи імені
Лисенка переходить туди до класу проф. Любомирського, де старанно вивчає
спеціальні теоретичні дисципліни. Стеценко багато і наполегливо працює над
поглибленням своїх музично-теоретичних знань. Але матеріальна незабезпеченість
змусила його шукати сталого заробітку. Він знаходить його у Київсько-Подільській
жіночій гімназії та Київській церковно-учительській семінарії, де викладає співи
і керує хором.
У своїй музично-педагогічній діяльності Стеценко стає активним
пропагандистом української музики. Твори Лисенка та українська народна пісня
займають в його педагогічній практиці головне місце.
Наближався 1905 рік. В
Росії назрівала буржуазно-демократична революція, яка сколихнула всю країну.
Народ виступив проти царизму, борючись за своє соціальне і національне
визволення.
Царський уряд забороняв українцям, як і іншим
національно-пригніченим народам Росії, читати книги, газети і викладати у
школах рідною мовою, співати народних пісень.
В умовах жорстокої класової та
національно-визвольної боротьби музично-пропагандистська діяльність Стеценка не
могла залишитись непомітною. Він підпадає під суворий нагляд поліції та
шкільного начальства. За пропаганду творів Лисенка та українських народних
пісень Стеценка в 1907 р. було заарештовано і заслано в Олександр Трушевський -
глухе тоді місто Донецької області, з правом викладати співи тільки в початковій
школі. Але ці репресії не зламали творчої активності композитора. Він
організовує хор, виступає з концертами.
Стеценко повернувся до Києва лише в
1909 р. Країна після поразки революції 1905 р. переживала тоді період жорстокої
"столипінської реакції". Посилюється і національний гніт. Національна демократична
культура зазнавала жорстоких переслідувань. Зрозуміло, що Стеценку, який
прагнув до активної музичної діяльності, важко було працювати в таких умовах.
Але творче піднесення, що охопило композитора в роки революції, не згасло.
Повернувшись до Києва, він зразу ж включається в музично-громадське життя:
виступає в пресі, бере участь в організації музичного видавництва і т. д. Він
поновлює теоретичні заняття з проф. Любомирським, захоплено вивчає оперу
Римського-Корсакова "Золотий півник" - політичну сатиру на царський уряд. Це
творче піднесення не припиняється аж до 1911 p., коли зовсім хворий Стеценко, за
порадою лікарів, залишає Київ і переїздить у глухе село Тиврів на Поділлі, де
займає посаду викладача у школі.
За період 1905-1911 pp. з'являються такі
нові твори композитора: обробка шевченківського "Заповіту", сатиричний романс
"Цар Горох", хори - "Сон", "Прометей", "Веснонько-весно" та ін., музика до п'єси
"Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, дві дитячі опери - "Лисичка,
котик і півник", "Івасик-Телесик", романси "Вечірня пісня" і "Плавай, плавай,
лебедонько" та ін.
Революція 1905 р. збудила у Стеценка особливий інтерес до
героїчних народних образів. В його творчості гостріше зазвучали мотиви
соціального протесту. Не випадково увагу композитора привертає
революційно-демократична поезія Шевченка,, Грабовського, Франка, Лесі Українки.
Композитор пише два акти опери "Кармалюк", в центрі якої - образ українського,
народного героя, кріпака-повстанця.
З 1912 до 1917 р. Стеценко як композитор
замовкає, прийнявши сан священика в с. Голова Русава.
Пробуджує
Стеценка до життя Жовтнева революція. Він повертається знову до Києва і відразу
активно включається в музично-громадське життя. Оживає диригентсько-хорова
діяльність Стеценка. За його допомогою в. Києві організуються хорові виконавські
капели, які нерідко виїжджають у концертні подорожі по Україні. Поступово
Стеценко повертається до творчості. Він знову звертається до народних
героїко-історичних образів, до поезії Шевченка, Лесі Українки, до народної
творчості. В цей період написано кращі романси та хори на тексти Лесі Українки:
"Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я піснею стати", "Дивлюсь я на яснії
зорі", "Знов весна".
В ці роки композитор працює над музикою до поеми
Шевченка "Гайдамаки", пише кантату "У неділеньку святу", обробляє дві народні
пісні Західної України. В грудні 1920 р. Стеценко, після довгих вагань, знову
стає священиком в с. Веприк, Київської області, шукаючи в цьому вихід із
скрутного матеріального становища. Це був другий ідейний зрив композитора. У
Веприку життякомпозитора несподівано обірвалось: він помер від тифу 29 квітня
1922 року.
ТВОРЧІСТЬ К. Г. СТЕЦЕНКА
Творча спадщина Стеценка представлена
різноманітними жанрами. Він написав понад 50 хорів, 4 кантати,близько 50 сольних та ансамблевих вокальних творів, дві дитячі опери - "Лисичка,
котик і півник" та "Івасик-Телесик", музику до ряду п'єс, до поеми Шевченка
"Гайдамаки", музично-драматичний етюд "Іфігенія в Тавріді", багато обробок
українських народних пісень.
Музика Стеценка відзначається надзвичайною щирістю, поетичністю, яскравою мелодійністю. Композитор тісно пов'язав свою творчість з українським народно-пісенним мистецтвом, де він знаходив все нові й нові мелодії, музичні інтонації, на основі яких глибоко і правдиво розкривав образи своїх творів
Музика Стеценка відзначається надзвичайною щирістю, поетичністю, яскравою мелодійністю. Композитор тісно пов'язав свою творчість з українським народно-пісенним мистецтвом, де він знаходив все нові й нові мелодії, музичні інтонації, на основі яких глибоко і правдиво розкривав образи своїх творів